Цікаві пропозиції

Погода

 

Text Size

В.Заславский Станіслав Жолкевський: лицар, політик, меценат Частина 6. Випробування під Цецорою

В. Заславский

Станіслав Жолкевський: лицар, політик, меценат

Частина 6. Випробування під Цецорою

 

image030

Станіслав Жолкевський

image005

Запорожці здобувають Кафу

image007

Фортеця в Буші, де Жолкевський підписав угоду з Туреччиною

image009

Місце останньої битви Жолкевського

image011

Вагенбург – тактичний прийом, що його застосовували козаки та Жолкевський в Цецорському поході

image013

image015

Жолкевський в битві під Цецорою

image017

image019

image021

Прикраси з саркофагу Жолкевського в жовківському парафіяльному костелі

image023

Ян та Марко Собеські з матірю біля труни Жолкевського

image025

«Спогади про Хотинську війну» Якуба Собеського

image027

image043

Нагробки Станіслава та Івана Жолкевських в парафіяльному костелі св. Лаврентія у Жовкві

Небезпека на кордонах

Хтось мав дбати про кордони поки король займається московськими справами. Московська війна, потребуючи великих зусиль, відвернула увагу Речі Посполитої від справжньої небезпеки – турок і татар, з якими до того часу вдавалося підтримувати відносно мирні стосунки. Проте турки з татарами все одно продовжували утиски християн на прикордонних землях, а татари не припиняли набіги. Особливо хоробрими турки відчули себе коли у 1612 році Стефан Потоцький, староста Фелінський, рушив у похід проти турок з військом, набраним з молоді та був вщент розбитий турками. Тепер турки вважали себе переможцями, і вважали підкорення Речі Посполитої Туреччині вважали питанням часу.

До справи приєдналися запорожці, які не припиняли каральні заходи проти турок і татар – миру з бусурманами вони не визнавали, а набіги на їхні міста (все ж таки війна за віру, а також захист власних земель) вважали метою свого життя. Сагайдачний регулярно здійснював морські походи проти прибережних турецьких міст, захоплював Варну, Кафу, Очаків, а одного разу дістався самого султанського сераля в Стамбулі. Турки з татарами, в свою чергу, також вирішили помститися, і в вересні 1617 року 80-тисячне військо на чолі з Іскандером-Пашою перейшло через Дунай та рушило на Поділля. Жолкевський відправився назустріч туркам та заслонив дорогу під Бушею. Обидва війська – велике турецьке та маленьке гетьманське – стояли одне напроти одного, поки не підійшов з кількома загонами королевич Владислав. Головне королівське військо було відправлено на Москву. Сигізмунд погодився віддати московський престол Владиславу, проте московіти вже встигли обрати царем Романова та не мали жодного бажання змінювати свого царя на чужого, але Владислав все одно «пробував щастя», щоб зберегти хоча б Смоленськ. Жолкевському доводилося тепер набирати солдатів з шляхти. Шляхтичі були хоробрими вояками, які вміли поводитися зі списом та шаблею, але вони не звикли ані до похідного життя, ані до військової дисципліни. Це вже був не Ревель і не Клушино, де можна було з невеличким загоном йти проти цілої армії – тепер Жолкевський аж ніяк не хотів ризикувати та виходити в поле з недисциплінованою шляхтою. Тому 23 вересня він підписав з пашою мирну угоду – Річ Посполита втрачала Хотинську фортецю та право призначати валашського господаря.

Не маючи сміливості підняти голос проти королівської політики, шляхта та магнати в усьому звинувачували гетьмана, і старий лицар був викликаний на сейм. «Жити не треба, а на сейм їхати треба» - з такими словами Жолкевський вирушив на сейм, де вислухав проти себе численні докори. Відповідь його була простою – він виконував волю короля та не міг втягувати Річ Посполиту в дві війни одночасно:

«Я вирішив поводитися згідно велінню його королівської величності, а не по своєму розумінню – бо розуму маю небагато, а король все ж таки помазаник Божий, і серце його в руці Господа. Тому я завжди зберігав повагу до вказівок його королівської величності, і Господь Бог посилав мені в справах моїх благословення».

Нарешті, усі побачили реальне положення речей – 70-літній буркотливий старець опинився єдиним, хто дійсно дбав про потреби держави – на відміну від магнатів та самого короля. Хто довів країну до наливайківського повстання і хто розбив бунтівників? Хто вирушив на шведів і хто розбив Анрепа під Ревелем? Хто захотів йти на Москву, і хто привів московітів до присяги Владиславу? Хто своєю впертістю відвернув від себе московітів, і хто намагався зупинити це безглуздя? І тепер, коли через політичні амбіції королів та королевичів, країна опинилася беззахисною проти турок, хто заслонив собою батьківщину від турок, намагаючись зберегти хоч щось?

Тепер у боротьбі проти опонентів переможцем вийшов Жолкевський. Бушанська угода була підтвердженою на сеймах. Король (нарешті зрозумівши, хто тут є його правдивим другом) призначає старого лицаря великим гетьманом та канцлером та передає йому державну печатку. Київське воєводство Жолкевський передає молодому Фому Замойському – синові Яна Замойського та шкільному другові Івана Жолкевьского, який вже встиг здобути неабияку освіту та проявити себе не тільки як сина відомого батька. Фома Замойський і надалі користувався мудрими порадами та покровительством Станіслава Жолкевського. Все ж таки дружба між Жолкевським та Замойським опинилася сильнішою за смерть, і продовжувалася в житті їхніх дітей. Старий лицар, якому в свій час допоміг добрий покровитель, ніколи не відмовляв іншим у покровительстві. Під крилом Жолкевського зростав молодий син Михайла Хмельницького Богдан, який за допомогою гетьмана здобув освіту в львівських єзуїтів. А з 1617 року, коли ставленики Жолкевського Симеон та Ієремія Могили втратили владу в Молдавії та Валахії, до земель Жолкевського переїхав син Симеона Петро Могила.

Під керівництвом великого гетьмана й канцлера було все військо Речі Посполитої. Принаймні, так було теоретично. На практиці, гетьман міг лише набирати військо зі шляхти та козацтва, а король з королевичем продовжували боротися за Москву, а з Молдавією та турками Жолкевський мав поратися наодинці. У 1618 році Жолкевський намагався повернути Речі Посполитій вплив у Валахії, але справа успіху не мала – головним чином, через сварку гетьмана з князем Корецьким у військовому таборі під Оритином. Князь звинувачував гетьмана у зраді, до нього приєдналися інші шляхтичі, і в військовому таборі почалися сварки. З таким військом гетьман не ризикнув вийти з табору, і турки обійшли Жолкевського та вторглися на Волинь. Звітувати за це гетьмана знов викликали на Волинь, той знов з буркотінням відправився до столиці – доводити, що якби він з недисциплінованими вояками «вийшов за окопи, то згубив би і військо, і Русь, і всю Річ Посполиту». Жолкевського знов послухали, і жодних репресій проти гетьмана не було – але й серйозних змін у державній політиці також не робили, і великий гетьман та канцлер Станіслав Жолкевський, аж ніяк не багатий магнат, набирав військо власним коштом, інколи продаючи для цього свої маєтки.

Останній бій старого лицаря

Нашому герою було вже за сімдесят, і старі рани давали про себе знати. Через рану, що він її отримав під Бичином, ходив гетьманову було важко, проте на коні він тримався добре, і рука тримала шаблю так же міцно, як і в молоді роки. Але гетьман розумів – життя його йде до завершення. Діти його виросли, і жоден з них не завдасть ганьби славетному лицарському родові. Вірна дружина була матеріальна забезпечена, і в разі смерті чоловіка їй не було б про що піклуватись. Любов’ю чоловік її теж не обділяв, і совість старого лицаря була спокійною.

Спокійною совість була і за лицарський шлях героя. Московський похід був водночас і найславнішою перемогою, і найбільшою трагедією нашого лицаря. Свого він не домігся, і несправедлива війна з Москвою затягнулася на довгі роки, значно послабивши Річ Посполиту. Зате совість Жолкевського була спокійна – на чужу землю він прийшов як визволитель від смути, Самозванця та свавілля Шуйських, і прийняли його московіти відповідно. Жодної кривди він їм не завдав, і проводжали його як рідного батька. А щодо зміни королем своїх планів та наступних подій – Жолкевський не приймав участі в цьому, і вини ані за багатолітню війну, ані за занепад оборони південних кордонів на ньому не було. Написана гетьманом книга «Початок та успіх Московської війни» стала важливою історичною працею, своєрідним аналогом «записок про галльські війни» Цезаря. Трагічно завершилася боротьба з Наливайком та Лободою, проте почавши грабунки міст та маєтків, вони самі зробили свій вибір – як і їхні жінки, що прилучилися до козацького табору. Тим більше, що з цього походу Жолкевський вині серйозні уроки, які допомогли йому в наступних походах, а стосунки з запорожцями в нього не попсувалися – в усіх наступних походах вони залюбки допомагали гетьманові.

Релігійні суперечки, що починалися в Речі Посполитій, не поширювалися на гетьманських землях – тут православні і католики мирно співіснували. Сам католик, гетьман піклувався перш за все про католицьку церкву. Крім єзуїтського колегіуму, ним був заснований бернардинський монастир у Львові (лицар на колінах з довгим мечем та у важких обладунках – Станіслав Жолкевський). Унію у Жовкві та на жовківщині прийняли лише наприкінці 17 століття, і прийняли добровільно. Православні ж християни користувалися усіма правами та привілеями незалежно від свого бажання приєднатися до Риму або залишитися під покровительством Константинопольського патріарха.

Єдиним, що турбувало лицаря, були стосунки з Молдавією та Валахією. Перетворення сусідніх держав на турецьких маріонеток створювало велику небезпеку для Речі Посполитої, зокрема, для Русі-України. Кордони були близько, і турки з татарами могли щомиті вдертися на Поділля або навіть Галичину. Після Раставицької угоди 1619 року (яку за королівським наказом змушені були укласти з Сагайдачним гетьман і Фома Замойський), коли запорожцям заборонені були походи на турок і татар, в них зникло бажання допомагати королівським військам. Гетьман був позбавлений важливого союзника, і без належної підтримки з боку короля та магнатів був фактично безсилий – а щось робити було вкрай необхідно.

У 1620 році валашський господар Гаспар Граціані дав звістку про своє бажання приєднатися до Речі Посполитої та пообіцяв Жолкевському 25 тисяч війська якщо він прийде йому на допомогу – битися проти турок. Гетьман не дуже довіряв господарю, проте король віддав наказ – і він мав збирати військо. Зібрати він міг лише кілька тисяч, але в разі належної підтримки з боку Граціані більше б і не було потрібно – досвідчений полководець, він звик діяти малими силами проти великих. Тому він став скликати усіх надійних лицарів, з якими вже ходив у бій і яким міг довіряти. Вирушив у похід Микола Струсь, який ходив з Жолкевським на Наливайка та Шуйських, а потім сидів у Москві з 1610 по 1612 рік, прибув з Чигирину Михайло Хмельницький з сином Богданом, сів у сідло Петро Могила, приєдналися до нашого героя й інші бойові товариши. Приєдналися до гетьмана і деякі з магнатів – Корецький (який після оритинської незгоди примирився з гетьманом) та Каліновський. Сенатори та магнати виставляли своїх людей, були у війську і найманці. Рушив у похід і син Жолкевського Іван. Загалом гетьманське військо сягало шести тисяч, і похід був дуже ризиковий. Дружина та друзі проводжали Жолкевського як у останній похід.

Молдавани та валахи часто кликали українців та поляків на допомогу – і кожного разу ця співпраця закінчувалася для українців та поляків трагічно. У 1540-х роках на допомогу молдаванам пішов козак Іван Підкова – і був виданий молдаванами туркам, а потім був страчений у Львові. Потім йшов на допомогу молдаванам Дмитро Байда-Вишневецький – і також був виданий султанові та страчений у Стамбулі. Пізніше така сама доля чекатиме і на Тимоша, сина Богдана Хмельницького. Важко казати, чи була в усіх тих випадках навмисна зрада або проста неспроможність дотриматись укладеної угоди. Маленькі Молдавія та Валахія не мали вдосталь сил та віри в себе щоб протистояти могутній Туреччині, а союзники завжди залишалися союзниками – проте ніхто не міг дати гарантії, що Річ Посполита знов прийде на допомогу після чергової битви. А турки з татарами були значно ближче ніж гетьман з королем…

Граціані прийшов на допомогу Жолкевському, але привів з собою лише шість сотень кінноти. Це була фактична зрада, але відступати було вже запізно. Турки з татарами привели кількадесят тисяч. Два війська зустрілися під Цецорою, річки Прут, недалеко від міста Бельці, і Жолкевський дав туркам перший бій – успішний бій, в якому турки понесли значних втрат. Як писав Самуїл Маскевич,

«Наші билися кілька днів і хоча були слабше, але з Божою допомогою успішно відбивали ворожий наступ. Лише свавілля та незгода призвели до того, що перемога вислизнула з наших рук».

В одну з ночей Гаспар Граціані з Каліновським на правому крилі війська вирішили втекти з табору. Чи була це задумка Граціані або простий страх – невідомо. Проте паніка піднялася у війську велика. Усе праве крило, не втримавши турецького опору, почало тікати, а за ним – і решта війська з криками «гетьман хоче тікати». Самуїл Корецький, намагаючись спинити людей, забіг аж до річки, через яку тікали дезертири. Гетьман також їздив по війську, даючи всі зрозуміти що він не збирається покидати своїх солдат. Коли Корецький підійшов до Жолкевського щоб докорити (немов би через гетьмана сталася паніка), гетьман відповів: «я стою тут, і вода з мене не тече».

Хоча гетьман з Корецьким зупинили більшість війська, значна частина солдат втекла за Каліновським та Граціані. Жолкевський, добре розуміючи що з тим, що залишилося в наявності, в поле не вийдеш, і тому почав відступати. Досвід наливайківщини дарма не минув – гетьман отаборився по-запорізькі: возами. Вози були з’єднані між собою ланцюгами, а на возах стояли гармати. Брати такий табір штурмом було практично неможливим, проте турецькі сили, не відстаючи ні на крок від табору, що рушив досить повільно, постійно атакували гетьмана – але без великого успіху. Жолкевський повільно, постійно відбиваючись від турків, йшли до Дністра. Як згадував Самуїл Маскевич,

«Він йшов цілих шість днів, і наші день і ніч відбивалися від ворога, змучені голодом та безсонницею. Нарешті, знесилили так, що далі не було куди, і тільки правиця Всевишнього рятувала їх».

6 жовтня 1620 року військо без великих втрат підійшло до кордонів. До Дністра вже лишилося менше двох кілометрів. І раптом деякі вояки, а більше навіть солдатські слуги та зброєносці, зрадівши, самі кинулися до берега. Рух кількох солдат побачила решта війська, і в таборі почалася паніка. Турки скористалися нагодою, і вдарили на гетьманські сили. Лише невелике число лицарів, побачивши що смерть не за горами, залишилися спокійними і билися до останнього – серед них були Хмельницькі, Могила, Струсь, залишився з гетьманом і Корецький, забувши старі сварки. Станіслав Жолкевський потиснув синові руку та приготувався до битви. Хтось з лицарів привів гетьманові коня та зі сльозами просив рятуватись. Але старий лицар відповів: «де стадо, там має бути й пастир» і з шаблею в руці рушив на ворога.

Післямова

Бажаючи розділити долю своїх воїнів, Станіслав Жолкевський вдягнувся як простий солдат. Тому тіло його знайшли лише після бою, визначивши його по віку та обличчю. Голова була відрубана, наполовину відрубана була й правиця; на тілі було безліч ран. Все вказувало на те, що старий лицар бився до останнього і дорого віддав своє життя. Майже всі його прибічники загинули або були забрані у полон. У полон потрапив важко поранений Іван Жолкевський, Корецький та Струсь, Богдан Хмельницький. Доля Михайла Хмельницького невідома. За одними даними він поліг разом із Жолкевським, за іншими – потрапив у полон. Від полону врятувався лише Петро Могила – судячи по його репутації участі в наступних подіях, він не покинув свого добродія і бився до останнього. Пізніше Петро Могила прийме участь в Хотинській війні - це буде своєрідною помстою за свого добродія. Після завершення війни він завітає до Крехівського монастиря, де пообіцяв Богові стати ченцем та присвятити життя церковному служінню, після чого переселився під Київ та невдовзі очолив Києво-Печерську лавру, а згодом – усю українську православну церкву, ставши київським митрополитом. Богдан Хмельницький, по своєму поверненню з полону, повернеться на Наддніпрянщину та пов’яже своє життя та діяльність з військом Запорізьким. Кожен з колишніх друзів та лицарів Станіслава Жолкевського піде власним шляхом, зберігаючи спомин про свого добродія, друга та героя.

Голову Жолкевського піднесли на спису турецькому воєначальнику – давньому ворогу героя Іскандеру-паші. Трофей урочисто пронесли табором, після чого відвезли до султана, який також велів урочисто пронести її вулицями міста, а потім – поставив на вході в сераль. Пізніше голову гетьмана викупила Регіна Жолкевські за три мільйона злотих. Повернувся з полону і Іван Жолкевський. Стараннями Івана у Молдавії було поставлено пам’ятник його славетному батьку (який нещодавно було відновлено). Іван Жолкевський пережив батька лише на три роки – у 1623 році він помер від тяжких ран, що їх отримав в цецорському поході. Батька й сина було поховано разом у жовківському костьолі св. Лаврентія.

Трагічна загибель великого гетьмана була принесла його батьківщині численні негоди - позбавившись Жолкевського, турки вирішили скористатися нагодою та відправили на Річ Посполиту нове військо. Цього разу Оттоманська Порта виставила понад двісті тисяч вояків, яких очолив особисто султан. Тепер і король з королевичем, і магнати з шляхтою, і запорожці зрозуміли, з якого боку йде справжня небезпека і об'єдналися задля оборони Речі Посполитої та християнської віри. Християнське та турецьке війська зустрілися під Хотином, та після багатоденної битви християнське військо перемогло – головним чином, завдяки запорізьким козакам на чолі з гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним. Незважаючи на успіхи лицарів Речі Посполитої, мирний договір, укладений з турками був невигідний, ані для поляків, ані для козаків, ані для турків. Тому укладений мир не міг продовжуватись довго. Не вирішив він і внутрішніх проблем Речі Посполитої – заслуги козацтва перед Короною залишилися без належної подяки, і питання оборони залишалося невирішеним.

Проте для самого Станіслава Жолкевського цецорський похід став своєрідним подарунком долі. Провівши усе життя у походах та битвах, побачивши смерть у обличчя та втративши у боях багато друзів, він не міг бажати для себе кращої долі. Крім того, багато разів наш герой був змушений приймати участь в несправедливих війнах – придушення рокошу Зебжидовського або Московському поході. Кілька разів його слово було порушено, а обіцянки не виконувалися – на Солониці або в Москві. Зате тепер Жолкевський міг підняти меч заради діла, яке вважав правим – заради оборони вітчизни від небезпечного супротивника, за оборону церкви від давнього ворога християнства. Патріот своєї землі та відданий християнин не міг шукати для себе кращої долі – бо девізом його життя були слова «солодкою є смерть за вітчизну».

І ще одну послугу він оказав вітчизні своєю смертю. Саме після Хотинської битви – першої великої битви між Річчю Посполитою та Оттоманською Портою – увага уряду і лицарства Речі Посполитої була нарешті привернута до турецького питання. Наступна битва з турками відбудеться через десять з лишнім років, а наприкінці 1660-х років між Туреччиною і християнським світом почнеться багаторічна війна, яку блискуче виграє правнук Жолкевського – Ян Собеський, великий гетьман, а пізніше й король Речі Посполитої, який увійде в історію як останній король-хрестоносець.

З заповіту Станіслава Жолкевського. Звернення до жінки та сина.

Заповіт був складений Жолкевським під час війн з татарами та турками наприкінці 16 – на початку 17 століття, коли його старший син Іван Жолкевський був ще дитиною, тому батько дбає про його освіту та ділиться найважливішими життєвими принципами, боячись, що не встигне передати їх синові особисто.

Не відривай сина від науки. В Замості почалося добре навчання шляхетський дітей, і я бажав би, щоб мій син отримав освіту тут, а не в чужій країні – відомо, що багато людей їдуть в чужі краї з метою довершення освіти, але всі вони там сприймають більш злі ніж добрі звичаї та рідко приїжджають з чимось добрим. Але якщо ти послухаєш поради панів опікунів та прихилишся до того, щоб надіслати сина до чужої країни – знай, що виховання переважно залежить від вихователя. Хто яким хоче бачити сина, нехай вибирає йому ї такого вихователя. Людину для цього слід вибирати добродійну, богобоязливого, розсудливого, о того ж, я бажаю, щоб це була людина лицарська. Подбай, що вихователем була саме така людина…

Не давай сину бути гордим та пихатим, по досвіду знаєш, як це недобре. Коли він змужніє – хай служить при дворі короля його милості або піде на військову службу – як буде до того здатен. Не дозволяй йому проводити молоді літа вдома. Домашнє життя породжує лінь, а вона є корінь усього злого.

До тебе моє слово, Іване, сину мій наймиліший. Тепер ти ще молодий, тому мало зрозумієш з моїх слів та настанов. Але, зростаючи, частіше читай мій заповіт та постійно май його у думках. Передусім тримай святу християнську, католицьку віру, задля неї не жалкуй пролити кров та позбавитись життя. завжди май перед очима страх божий – і можеш бути впевнений в усьому доброму та радісному для себе – як в цьому, так і в наступному житті. Не залишаю я тобі великого достатку та багатих маєтків, хоча і свої послуги перед вітчизною і мав чималий прибуток. Все те я витрачав на допомогу Республіці – задля того навіть продав частину маєтностей, що залишив їх мені батько. Втім не жаліюся я через це бо не марнотратство я позбавився майна свого; до того ж, я впевнений що Бог нагородить того хто з добрим наміром та любов’ю служить Республіці.

Як робитимеш згідно з моїм повчанням, Боже благословення буде не тобі. Вірно служи королеві, панові своєму, і Республіці, задля гідності та слави їхньої не жалкуй здоров’я та крові. Молоді літа свої присвячуй науці та не дозволяй нікому відвернути тебе від неї. Повір мені – з науки велику підмогу і великий порятунок для честі, для служби Республіці будеш мати. І не кажи, як багато хто говорить, що не маєш охоти до науки. В твоїй силі ця охота, кожен хто хоче, може її мати.

Історію обов’язково читай. Сам я немало мав обізнаність історії, і в потоку прав справ тим рятувався, що минулих віків діла знав.

Як досягнеш зрілих літ – згадай, що лицарська освіта є найбільш гідною для шляхтича. Займись нею та уникай гультяйства. Під час бою завжди будь попереду, прагни проявити шляхетську мужність та сягнути почесної слави. В натовпі не знатимуть тебе – захований будеш поміж багатьма іншими. Пам’ятай, що жоден волос не впаде з голови, як не буде на те волі Божої. Як служитимеш з добрими намірами Республіці і робитимеш для неї все добре – здобудеш пошану та благословення від Бога. І навіть як втратиш життя, не вважатиме це за поразку. І язичники писали, що солодкою є смерть за вітчизну.

Більше про історію Жовкви та Жолкевскького можна дізнатись за телефоном:

(050)927-63-21

КАЛЕНДАР ПОДІЙ

Іконописна школа

  В. Заславський Жовківська іконописна школа http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region...

Як Дорошенко з Мазепою Крехів від татар рятували

РІСУ, Віктор Заславський, 19.03.10Історія та легендиБудь-яка стара фортеця завжди приваблює туристів...

Чекаючи на Євро...

Веселі карикатури Ігоря Бежука до Євро-2012

Наші проекти

У 2013 році Жовква виграла кілька проектів, присвячених розвитку туристичної інфраструктури. В цьому...

Карпати - інфо

Карпати.info - це каталог туристичних послуг в Українських Карпатах. В каталозі розміщена інформація...

Як дістатись машрутним таксі?

Зі Львова до Жовкви Ви можете дістатись з центральної частини міста. З площі св. Теодора (напроти...

Як дістатись автомобілем?

- Автомобілем Якщо ви їдете в наші краї до нас власним транспортом – авто, мікроавтобусом або автоб...

Як дістатись автобусом?

  Автобусом Через Львів Автобусом до Львова можна дістатися майже з будь-якого міста Європи чи Ук...

Як дістатись залізницею?

Залізницею Усі любителі залізничного транспорту можуть приїхати до Жовкви через Львів. Переважна...

Правила екскурсійної діяльності

!!! УВАГА !!! Правила екскурсійної діяльності у м. Жовква: Усім ескурсоводам та туристичним фірм...

  • Іконописна школа

    Неділя, 22 травня 2011, 11:16
  • Як Дорошенко з Мазепою Крехів від татар рятували

    Вівторок, 15 березня 2011, 14:28
  • Чекаючи на Євро...

    Середа, 18 квітня 2012, 10:38
  • Наші проекти

    Середа, 11 січня 2012, 00:00
  • Карпати - інфо

    Субота, 17 липня 2010, 17:10
  • Як дістатись машрутним таксі?

    Понеділок, 11 серпня 2008, 11:17
  • Як дістатись автомобілем?

    Середа, 30 липня 2008, 22:27
  • Як дістатись автобусом?

    Понеділок, 11 серпня 2008, 01:13
  • Як дістатись залізницею?

    Понеділок, 11 серпня 2008, 01:13
  • Правила екскурсійної діяльності

    Понеділок, 26 грудня 2011, 00:00

ПОДІЇ У ЦЬОМУ МІСЯЦІ

листопада 2017
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

ДО ПОДІЇ ЗАЛИШИЛОСЬ

No event found.

Голосування

Что сейчас происходит на Юго-Востоке Украины?