Цікаві пропозиції

Погода

 

Text Size

В.Заславский Станіслав Жолкевський: лицар, політик, меценат Частина 2. Кар'єра

В. Заславский

Станіслав Жолкевський: лицар, політик, меценат

Частина 2. Кар'єра

 

Станіслав Жолкевський.

image005

Любич – герб роду Жолкевських

image007

Ян Замойський, друг та покровитель Жолкевського

image009

Атака гусарської корогви

image011

Посли Речі Посполитої прибувають до Парижу

image013

Генріх Валуа, король Речі Посполитої, а пізніше – Франції

image015

Угода, підписана Генріхом Валуа зі шляхтою

image017

Стефан Баторій, король Речі Посполитої

image019

Крилатий гусар часів Жолкевського

image021

Панцирний козак

image023

Я. Матейко. Стефан Баторій приймає російських послів під Псковом

image025

Фортеця у Пскові, що вразила Жолкевського своєю красою

image027

Жолкевський під Псковом. З картини Я. Матейка

image031

Жолкевський під Бичиною

image029

Перемога під Бичиною

image033

Я. Матейко. Жовква

image035

Н. Орда. Жовква

Moldavian_battle_flag

Прапор молдавських господарів

image038

Петро Могила – нащадок молдавських господарів, яких підтримували Жолкевський та Замойський

Кар’єра молодого рицаря

Воєвода руський помер у 1588 році, ставши свідком і люблінської унії та створення Речі Посполитої, і Реформації, і Контрреформації, коли в Річ Посполиту хлинули спочатку протестантські проповідники, а потім – єзуїти. Перші принесли на українські землі зневагу до православ’я, а другі – повагу до католицтва. Під впливом єзуїтів багато з української шляхти навернулися на католицтво – серед яких був і Станіслав Жолкевський-старший. Вибір, який зробив старий воєвода, був типовим для його покоління – деякі родичі старого Жолкевського спочатку навернулися на кальвінізм, але потім також перейшли до католицтва. Подібним був і шлях його сина, молодого Станіслава – і лицарська кар’єра, і духовна еволюція. Народився він у 1547 році, навчався в православному братському училищі у Львові, потім згідно з тогочасною модою був відправлений батьком за кордон, де провів кілька років. Можливо, навчався він і в єзуїтів, які і привили йому любов до католицтва, а також до латини – за деякими відомостями, молодий Жолкевський знав на пам'ять ледь не усі поезії Горація. Проте справжня школа для юного лицаря почалася по поверненні додому. Здобувши неабияку освіту, Жолкевський все одно не збирався становитися ані вченим, ані священиком, і тому обрав кар’єру лицаря, а цьому треба було вчитися не в університетах, а на війні.

Річ Посполита в ті часи вела війни з усіма своїми сусідами – з Москвою, Лівонією, Швецією, Австрією. У кожній з сусідніх держав були свої територіальні претензії до неї – і навпаки. Вистачало і внутрішніх справ, шляхетських бунтів – рокошів (в ті часи навіть прислів’я було – «сильна Польща рокошами»), а також збройних суточок під час виборів чергового короля. Проте головним ворогом польсько-литовсько-руської держави була могутня Туреччина та її васали – Кримське ханство з меншими татарськими ордами. Турки панували на Причорномор’ї, контролюючи головні портові міста та фортеці, а татари бентежили частими набігами кордони-«креси» держави – головним чином, українські землі. Система прикордонних замків на південному сході Речі Посполитої (сучасні центральна, західна та південно-західна Україна), що частково збереглася до нашого часу, могла належним чином виконувати свої функції лише за умов наявності сильних гарнізонах в замках, а також сильної армії, яка могла б зустрітися з ордою в полі.

На землях Речі Посполитої до того часу зберігався середньовічний звичай – відсилати дітей до знайомого феодала, при дворі якого шляхетське дитя вивчалося б військової науки та лицарських звичаїв. Водночас, таке навчання було непоганим початком лицарської кар’єри – на службі в свого наставника юнак здобував перший досвід військової та державної служби, а також отримував доброго покровителя, який міг сприяти подальшій кар’єрі свого протеже . Для Жолкевських таким наставником став Ян Замойський – великий коронний канцлер Речі Посполитої, досвідчений полководець, впливовий політик та багатий магнат. Ян Замойський швидко переконався в військовому та дипломатичному хисті свого учня і наблизив його до себе. Тим більше, Замойський був не набагато старше Жолкевського, і тому двоє лицарів стали близькими друзями, і залишалися ними до смерті. У 1573 році зустрічаємо 26-річного Жолкевського серед послів до французького королевича Генріха Валуа: після смерті Сигізмунда-Августа Річ Посполита залишилася без короля, та щоб уникнути смути, шляхта та магнати були згодні на будь-якого монарха аби зберегти власні вольності та відносний спокій в державі. Новий король не міг бути висунутим з самих магнатів – бо сильний та впливовий Острозький, Вишневецький, Потоцький, Замойський, Ходкевич чи Радзивілл зажадали б реальної влади та почали б вимагати для себе більших повноважень (і мали б для цього вдосталь сили, впливу та грошей). Рівні силою, багатством та впливовістю магнатські роди не хотіли б підкорюватись будь-кому, а особливо рівним собі магнатам, а це могло б призвести до громадянської війни та розподілу держави. Тому слабкий король був в очах литовсько-руської та польської еліти вигіднішим за сильного бо не міг завадити магнатському пануванню, і таким чином ставав своєрідним гарантом збереження на землях Речі Посполитої своєрідного status quo, де магнати були повноправними панами на своїх землях, а всі загальнодержавні питання вирішувалися спільно. Така тенденція врешті-решт призвела до занепаду та роздробу держави, проте магнати піклувалися про власні потреби більш ніж про загальне благо. Врятувати ситуацію намагалися лише окремі патріоти (і згодом одним з них і став Жолкевський) проте такі герої ніколи не ставали більшістю – ані на сеймах, ані в державі.

А поки що молодий рицар прямує до Франції за новим королем. Генріх Валуа, молодший брат французького короля, не мав жодного бажання присвячувати життя далекій Польщі. Проте перспектива довічного звання молодшого брата йому аж ніяк не посміхалася, і як будь-який амбітний політик, він вірив що краще бути першим серед варварів ніж другим у Римі. Такої ж думки була і мати Генріха – Катерина Медичі. Крім того, делегація з далекого краю, знайшла Генріха у безвихідному становищі: в країні тривала громадянська війна, і Генріх вже кілька місяців безплідно намагався взяти фортецю Ла-Рошель. Ані штурм, ані затяжна облога на призвели до належних результатів, і невдалому полководцю вкрай треба було рятувати обличчя. Тому посланці від Замойського прибули до Генріха дуже вчасно. Мати була рада за сина, і сам Валуа-молодший, хоч і зі скреготом зубів, але погодився на корону Речі Посполитої – щоб мати привід зняти облогу, а також стати королем хоч чого-небудь. Проте не минуло і року, як помер Валуа-старший, і Валуа-молодший втік до Франції, щоб замість польської корони прийняти корону французьку.

Втеча невдалого короля (у Франції він теж особливими заслугами не відзначився, і пізніше змушений був втікати з Парижу) пішла державі лише на користь. Після відносно недовгих виборів (одним з претендентів на корону був Іван Грозний) – новим королем було обрано Семиградського воєводу Стефана Баторія, який швидко проявив себе як талановитий полководець – а також дав змогу молодому Жолкевському проявити свій військовий хист. Перша військова кампанія, в якій брав участь молодий рицар – похід Баторія під Гданськ, велике торгове та портове місто, за володіння яким сперечалися сусідні держави, а мешканці якого не були б проти повної незалежності своєї маленької держави. Тоді Жолкевський був поручиком під корогвами Замойського і 17 квітня 1577 року в битві біля Любешівського озера проявив себе як відважний воїн.

В той час почалася війна за лівонську спадщину – Москва та Річ Посполита претендували на вигідні в економічному відношенні приморські землі з містами, замками та портами. Водночас, ця кампанія біла логічним продовженням багатовікової московсько-литовсько-польської війни за спірні землі та міста, що колись належали до Київської Русі, а пізніше на них претендували і Москва, и Литва, і Польща. Наприкінці 16 століття стару сварку продовжили Стефан Баторій (який, на відміну від свого попередника, віднісся до бід своєї нової батьківщини з належним сумлінням) та Іван Грозний. Тепер Станіслав Жолкевський виконував найважливіші доручення Замойського – тепер вже великого коронного гетьмана – та очолював корогву важкої кінноти. Під керівництвом молодого рицаря тепер опинилися гусари та панцерні козаки.

Славнозвісні польські гусари на той час виглядали дещо інакше ніж у сучасних кінофільмах – декоративне крило кріпилося на круглих або трикутних щитах (а часто взагалі обходилися без нього), а обладунки складалися з кольчуги, шолома та нагрудника (кіраси або гнучкого панцира). Озброєний довгим списом, пістолями та шаблею з палашем (пізніше – ще й довгим тонким мечем-кончаром), гусар атакував ворога у полі прямим таранним ударом. Козаки мали лише легкі кольчуги та місюрки – кольчужні капюшони з залізним верхом – та були більш мобільним підрозділом. Козак міг атакувати ворога списом та шаблею разом із гусарами або розстрілювати його з карабінів чи луків, не зупиняючи при цьому коней. Спочатку панцерні козаки набиралися виключно з України (постійні сутички з татарами навчили українців вести бойові дії у полі), пізніше козацькі корогви комплектувалися воїнами з усієї Речі Посполитої. Звісно, під час облоги гусари та козаки були менш ефективними ніж піхота, проте вони служили надійним захистом проти вилазок захисників Пскову або проти армії, що могла б прийти на підмогу гарнізону. Крім того, спішений козак чи гусар не поступалися ефективністю регулярній піхоті.

Лівонська війна закінчилася перемогою Баторія, якого московіти змогли зупинити лише під Псковом – все ж таки тут московіти не зазіхали на чужі землі, а захищали свої. Під могутніми стінами давньоруського міста війська Баторія провели багато місяців, страждаючи від сильних морозів. Псков взяти не вдалося, але королю того і не треба було – він нагнав страху на Івана Грозного та залишив під владою Речі Посполитої більшість лівонських земель. Вдоволений був і Замойський, який відповідав за облогу Пскову – він досяг свого незважаючи на сильні морози та важкі умови війни. Наскільки можна судити, вдоволений був і Жолкевський, проявивши себе талановитим офіцером та надійним помічником великого гетьмана та канцлера, сторону якого завжди тримав на сеймах та зборах. Крім того, під час лівонської кампанії він близько зійшовся з Баторієм, якому сподобався молодий рицар. Про важливе місце Жолкевського в оточенні Замойського може засвідчити один випадок, який трапився наприкінці псковської облоги. Після закінчення бойових дій Замойський дозволив московському полководцю Іванові Шуйському поховати загиблих солдат. Скориставшись нагодою, Жолкевський разом з деякими шляхтичами під’їхали під укріплення Псковського Кремля – скоріш за все, щоб роздивитись їх зблизька. В той час хтось з оточення Шуйського (можливо, польський перебіжчик) розповів московському полководцю, показавши на Жолкевського, про надзвичайні чесноти сього рицаря та важливі доручення, що він їх виконував для гетьмана та короля. Почувши це, Шуйський швидко розставив стрільців по кремлівських мурах та відкрив вогонь – на щастя, жоден з стрільців не влучив у нашого героя, і Жолкевський щасливо розпрощався з Росією, куди повернувся лише через двадцять з лишнім років – як вдалий переможець та невдалий миротворець.

А рицарська кар’єра продовжувалась. Жолкевський продовжує служити під керівництвом та покровительством Замойського, і 24 січня 1588 року очолює лівий фланг королівського війська у битві під Бичиною. Ця війна відбувалася на землях Сілезії. Тепер новий польський король – швед Сигізмунд Ваза – силою зброї доводив своє право на королювання іншому претендентові – австрійському ерцгерцогові Максиміліанові Габсбургові. Частина шляхти підтримала австрійського кандидата, частина – Сигізмунда, і вигідний для магнатів політичний устрій знов обернувся трагедією для країни. Під Бичином Жолкевський був тяжко поранений в ногу, після якої кульгав усе життя, зате відвага рицаря звернула на себе увагу короля, який призначив його старостою Грубешівським, пізніше – польним гетьманом та каштеляном львівським. Львів лежав не при кордоні («на кресах»), тому Високий Замок, застарілий для кінця 16 століття, знаходився в занедбаному стані. Дещо сучаснішим був Нижній Замок, але все одно він поступався міццю та надійністю міській оборонній системі. Львів знаходився далеко від кордонів, і тому обороноздатність та боєготовність тут були далеко не на першому місті серед пріоритетів міста. Щоправда, безладдя в державі призвели до появи розбійників, а татари могли дістатись ще й не так далеко. Зате Львів лежав недалеко від Винників, де знаходився на той час двір Жолкевських (кілька років тому, можливо ще за життя старого воєводи, родина нарешті переїхала з орендованої Туринки до власних Винників). Хоча в обов’язки польного гетьмана і входив захист південно-східних рубежів Речі Посполитої (тобто, піклуватися про «поле» - прикордонні степи), але все одно експедиції в Дике Поле та ревізія прикордонних замків – це не постійні походи, облоги та битви. Крім того, власний двір, де на нього чекала кохана дружина, манив до себе. Тому вже не молодий рицар в ці роки мав-таки змогу жити більш-менш осіло, і подбати не лише про військову славу, а й про інші мрії, яких за сорок з гаком років життя накопилося чимало.

Час для здійснення мрій

З цього моменту наступає недовгий спокійний період життя Станіслава Жолкевського, який переривався лише кількома недовгими походами. 25 липня помирає його батько, залишивши сину у спадок кілька містечок під Львовом. Тепер воїн становиться осілим землевласником, а головне – заможною та самостійною людиною, що дає можливість нашому герою виконати дві свої улюблені мрії. Перша мрія була пов’язана зі справами сердешними. Справа в тому що відважний воїн вже давно був закоханий в бідну галицьку шляхтянку Регіну Гербурт (на Гербуртівні в свій час одружився і Замойський – можливо, дружба прийшла тут на допомогу коханню). Проте щасливому поєднанню двох закоханих заважали не лише постійні походи молодого рицаря. Батько його, Станіслав-старший, був проти такого нерівного шлюбу. Сам вийшовши з бідної шляхти, він якщо не стидався свого походження, то принаймні бажав закріпитись «в вищих колах» завдяки вигідному шлюбу сина. Проте молодий Жолкевський мав щодо свого подружнього життя дещо інші плани. Можливо, відіграло свою роль і небажання прожити все життя в тіні та під авторитетом заслуженого батька. Майбутній гетьман та канцлер вважав що людина має власноруч будувати свою долю та щастя – у тому числі, і подружнє. Тому і кар’єру він робив, не ховаючись за батька, і в коханні приймав рішення, не думаючи про те, чи погодиться з ним батько чи ще хтось. Протягом усього життя він висловлював свою думку, не лякаючись ані покровителів, ані королів, і в особистому житті не змінив своїм принципам.

Проте серце серцем, а без батьківської згоди шлюб був неможливим. Старий рицар стояв на своєму, а молодий – на своєму. Розсудила їх смерть – батько помер, а син таки одружився. Посаг жінки (4000 злотих) чоловік записав на неї – щоб в випадку втрати майна та загибелі чоловіка, Реґіна мала за що прожити. Тепер, будучи спокійним за долю коханої, Жолкевський здійснює другу мрію – починає будувати справжній замок який мав стати гетьманською резиденцію, гідною свого славетного господаря та його коханої дружини, а по них – гетьманських нащадків. Предки Жолкевського в Винниках, Туринці, Жолкевці мешкали не в хліву, проте їхні невеличкі дерев’яні двори були схожі більш на прикордонні невеликі садиби ніж на родове гніздо шляхетної династії у тридцяти кілометрах від самого Львова! Крім того, хоча Галичина лежала відносно далеко від кордонів, проте досвідчений полководець та політик, Станіслав Жолкевський не мав ілюзій щодо становища в державі – кожної миті можна було чекати чергової громадянської війни, шляхетського рокошу або наїзду з боку заздрісних сусідів. Крім того, не слід було забувати і про небезпеку з боку турків чи татар – особливо після того, як у 1594 році вони сягнули самої Галичини та підійшли під Самбір. Гетьман швидко кликав військо, проте татари встигли втекти від нього до Угорщини. Тому родовий замок Жолкевських мав би бути могутньою твердинею, зведеною за останнім словом фортифікаційної науки – щоб мати вдосталь сили протистояти не лише розбійникам чи бунтівникам, але й великому війську з важкою артилерією.

Замок замком, а мрії Жолкевського сягали ще далі. Маючи у власності декілька сіл, він мріяв стати власником міста, і не просто власником, а ще й творцем – щоб залишити нащадкам та історії дещо більше за військові перемоги. Протягом довгих роздумів про будівельні проекти у гетьмана з’явилася ще одна мрія – заснувати місто, яке б носило його родинне ім’я та уявляло собою приклад того, яким має бути місто епохи Ренесансу. Здійснення такого проекту увіковічило б ім’я Станіслава Жолкевського як мудрого та освіченого володаря, здатного не лише воювати, а ще й творити та примножувати. Нове місто мало вирости не на порожньому місті – від Винників та старої резиденції гетьмана його відділяла лише річка Свиня, а Винники на той час мали кілька церков та костьолів, чимало кам’яниць та непогану оборонну систему. Проте старе (перша згадка про нього – 1368 рік) містечко з тісними вуличками та стихійною забудовою зовсім не відповідало уявленню гетьмана про те, яким має бути його місто. А уявляв він собі його схожим на фантастичні міста, про які читав у Платона, Аристотеля та Томаса Мора – з широкою головною площею, упорядкованим плануванням просторих вулиць, з вишуканою архітектурою не лише багатих кам'яниць та храмів, а ще й невеликих житлових будинків та навіть міських мурів, брам та башт, яку мали бути зведеними в єдиному стилі. Для здійснення свого задуму Жолкевський запросив до себе відомих архітекторів, які на той час працювали на Русі, серед яких найбільш відомий італієць Павло на прізвисько Щасливий, творець численних храмів та кам’яниць в Україні та Польщі. Дружба з Замойським для про себе знати і тут – канцлер теж будував власне місто, і теж за джерело натхнення брав теоретичні плани італійських філософів. Проте Жовква і Замость, незважаючи на численні спільні риси, все ж таки відрізнялися (відрізняються й досі) одна від одної – і планом, і фортифікацією, і забудовою.

Розбудова почалася з замку, після чого мав бути закладений парафіяльний костел. Жолкевські були галицьким русинським родом, і предки його були православними. Виріс він також у православ’ї, та отримав православну освіту – у львівському братському училищі. Проте в роки заснування Жовкви бачимо його вже переконаним католиком, і місто він починає будувати з костьолу. Для порівняння, за кількадесят років до початку розбудови Жовкви, князь Костянтин Острозький, переконаний православний, почав будувати власне місто (Костянтинів, сучасна назва – Старокостянтинів) з православної церкви, до якої потім було добудовано замок . Перейшов на католицтво наш герой ймовірно вже в зрілому віці. Можливо, це сталося під впливом єзуїтських проповідників, можливо – суто з політичних розрахунків, можливо – разом із батьком, який перейшов на католицтво вже в похилому віці. Свою роль відіграло і похідне життя, коли не завжди у війську був православний священик, і тому доводилося бути на латинській службі. Знов-таки, майже усі друзі та покровителі молодого рицаря були католиками, а найближчий друг та покровитель – Ян Замойський – навернувся на католицтво з протестантизму під впливом єзуїтів, і зберіг повагу до Товариства Ісуса до самої смерті. Шанував єзуїтів і Жолкевський – на власний кошт засновував у Львові єзуїтський колегіум та запрошував до нього усіх знайомих.

В будь-якому разі, на відміну від багатьох сучасників, Жолкевський, хоча і приліпився до нової церкви усім серцем, проте ніколи не цурався свого православного походження та не жалкував коштів на підтримку православ’я. Завдяки йому розквітли василіанські монастирі у Жовкві та Крехові, будувались та ремонтувалися старі церкви на Винниках, з’явилася православна церква і в Жовкві, а при ній – братство, згідно з українською традицією, коли парафіяни дбали про церковне життя не менше (а часом і більше) за священиків. При братстві була школа, в якій між інших православних дітей, навчався і майбутній гетьман України Богдан Хмельницький – з 1594 року його батько Михайло находився на службі в Жолкевських у Винниках, а потім – і в Жовкві. Станіслав Жолкевський, зустрівши Михайла Хмельницького протягом однієї з поїздок на Східну Україну, взяв його собі на службу, а пізніше – рекомендував своякові Янові Даниловичеві з Олеська, що одружився на Софії Жолкевьскій, донці гетьмана.

Знов у походах

Проте благоустроєм міста займалася переважно Реґіна Жолкевські – Станіслав хоч і порвав з довгими походами, проте як польний (а пізніше великий) гетьман мав дбати про кордони, а також не зводити очей з сусідів – Молдавії та Запорозького козацтва, які були і потенційними союзниками, і сферами впливу, і васалами, проте через недбалість уряду Речі Посполитої та відсутністю належної уваги могли швидко перевернутися на ворогів. І якщо Молдавія була слабкою державою, маріонеткою в руках Польщі або Туреччини, то козаки (а з ними – і майже вся Україна) добре знали чого хотіли і були вдосталь сильними для того щоб свого домагатись. Навіть надто сильними для Польщі, яка не могла ані приборкати їх, ані вдовольнити їхні потреби – зазвичай, розумні та справедливі, особливо коли стосунки між забагатілим панством та простим людом загострилися, а боротьба між православними уніатами та дезунітами поклала початок занепаду Речі Посполитої. Козаки, – запорізькі, реєстрові та городові, – не розбираючись в тонкощах політики та теології, відчували себе захисниками пригнобленої православної віри, а масові втечі невдоволених селян за пороги на Січ лише розпалювали взаємну ворожнечу.

В таких умовах від влади вимагалися рішучі дії – або для приборкання потенціальних бунтівників, або для обмеження магнатської сваволі. Те ж саме можна було сказати і про молдавське питання – замість ініціативи канцлера чи гетьмана ця справа мала стати загальнодержавною, і Молдавія мала отримувати регулярну військову допомогу. Проте Жолкевський і Замойський були майже єдиними кого дійсно цікавила молдавська справа. Вони обидва розуміли усю користь Молдавії в якості союзника (зокрема, користь могутньої Хотинської фортеці, яка на той час належала молдавським господарям).

У свою чергу Молдавія, перебуваючи у залежності від Туреччини та платячи їй данину, схилялася до польського покровительства, яке давало надію на звільнення від мусульманського панування. Особливо підтримувало орієнтацію на Річ Посполиту династія Могил, що господарювала на той час у Молдавії та Валахії. У відповідь, Замойський та Жолкевський кілька разів підтримували Могил у війнах проти татар та турок. Перший похід був здійснений ними у 1595 році – коли Молдавія, підтримана козацьким ватажком Северином Наливайко, відложилася від Туреччини та разом із Австрією, семигородським та мунтянським воєводами укладає союз проти турків. У відповідь турки разом із татарами напали на молдавські землі. Замойський з Жолкевським після невдалий переговорів з козаками Наливайка починають бойові дії, які завершуються успішно – Туреччина відмовляється від планів повністю підкорити Молдавію, вдовольнившись формальним васалітетом, татари були розбиті, а на молдавському престолі затверджений Ієремія Могила – вірний прихильник Замойського та Речі Посполитої. Водночас, між Річчю Посполитою та Оттоманською Портою був офіційно проголошений мир.

Більше про історію Жовкви та Жолкевскького можна дізнатись за телефоном:

(050)927-63-21

КАЛЕНДАР ПОДІЙ

Іконописна школа

  В. Заславський Жовківська іконописна школа http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region...

Як Дорошенко з Мазепою Крехів від татар рятували

РІСУ, Віктор Заславський, 19.03.10Історія та легендиБудь-яка стара фортеця завжди приваблює туристів...

Чекаючи на Євро...

Веселі карикатури Ігоря Бежука до Євро-2012

Наші проекти

У 2013 році Жовква виграла кілька проектів, присвячених розвитку туристичної інфраструктури. В цьому...

Карпати - інфо

Карпати.info - це каталог туристичних послуг в Українських Карпатах. В каталозі розміщена інформація...

Як дістатись машрутним таксі?

Зі Львова до Жовкви Ви можете дістатись з центральної частини міста. З площі св. Теодора (напроти...

Як дістатись автомобілем?

- Автомобілем Якщо ви їдете в наші краї до нас власним транспортом – авто, мікроавтобусом або автоб...

Як дістатись автобусом?

  Автобусом Через Львів Автобусом до Львова можна дістатися майже з будь-якого міста Європи чи Ук...

Як дістатись залізницею?

Залізницею Усі любителі залізничного транспорту можуть приїхати до Жовкви через Львів. Переважна...

Правила екскурсійної діяльності

!!! УВАГА !!! Правила екскурсійної діяльності у м. Жовква: Усім ескурсоводам та туристичним фірм...

  • Іконописна школа

    Неділя, 22 травня 2011, 11:16
  • Як Дорошенко з Мазепою Крехів від татар рятували

    Вівторок, 15 березня 2011, 14:28
  • Чекаючи на Євро...

    Середа, 18 квітня 2012, 10:38
  • Наші проекти

    Середа, 11 січня 2012, 00:00
  • Карпати - інфо

    Субота, 17 липня 2010, 17:10
  • Як дістатись машрутним таксі?

    Понеділок, 11 серпня 2008, 11:17
  • Як дістатись автомобілем?

    Середа, 30 липня 2008, 22:27
  • Як дістатись автобусом?

    Понеділок, 11 серпня 2008, 01:13
  • Як дістатись залізницею?

    Понеділок, 11 серпня 2008, 01:13
  • Правила екскурсійної діяльності

    Понеділок, 26 грудня 2011, 00:00

ПОДІЇ У ЦЬОМУ МІСЯЦІ

листопада 2017
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

ДО ПОДІЇ ЗАЛИШИЛОСЬ

No event found.

Голосування

Что сейчас происходит на Юго-Востоке Украины?