Головна українська церква в Жовкві первісно мала назву Різдва Христового. Спочатку це був дерев’яний храм який стояв, ймовірно, на місці боярського двору ще до заснування міста, і Жолкевський, перенісши свою резиденцію до замку, не бажав розбирати давню святиню та залишив її на старому місці. Але у 1612 р. гетьман таки дає наказ розібрати церкву, яка була вже “старістю ушкоджена” і “валитись починала”.

На її місці постає новий мурований храм, який за архітектурою дещо нагадував сусідній костел. У 1682 р. львівський єпископ Йосиф Шумлянський засновує при храмі монастир. Стараннями того ж Шумянського церква у 1700 р. стає греко-католицькою, як і уся Західна Україна. Монастир став василіанським. У 1691 р. церква сильно страждає від пожежі, і стараннями Собеського сюди переселяється втікач з Молдавії митрополит Досифей Бариле, який переносить сюди мощі св. Іоанна Сочавського, напівлегендарного молдавського святого XV ст., через що до Жовкви починають ходити молдавські паломники. На їхні пожертви церква швидко відновлюється. Пізніше австрійська влада повернула мощі до Сочави, натомість до Жовкви передали мощі св. Партенія, ранньохристиянського мученика ІІІ ст. Сьогодні в його день Жовква святкує день міста. ї

Наприкінці XVII ст., коли Жовква була королівською резиденцією, пр церкві виникає іконописна школа, яка дала нам таких майстрів як І. Поляхович, Д. Роєвич, Й. Конделевич, В. Петранович, І. Стобенський, але передусім Іван Руткович, найвеличніший іконописець доби українського бароко. Іконостас, який Руткович створив для жовківської церкви, зараз прикрашає Національний музей у Львові.

У 1903 р., коли Жовква святкувала 300-річчя надання Магдебурзького права, церква була перебудована - тепер вона була вдвічі більшою і навіть вищою за костел! Тоді ж храм отримав нову назву - Серця Христового. А у 1910-1911 рр. стінопис та вітраж в одній з каплиць при храмі виконав молодий художник Юліан Буцманюк. Митець створив надзвичайно красиву і вражаючу композицію, в якій риси історизму і сецесії поєднані з національними елементами: ангели і маленький Ісус вдягнуті у вишиванки, а біля Богородиці стоять українські діти.

У 1914 році починається Перша Світова війна, Буцманюк записується в легіон Українських Січових Стрільців, і протягом наступних шести років бореться за свободу України проти росіян, поляків та більшовиків. У 1930 році він повертається на Україну і береться за розпис головної церкви. Тепер на сті- нах храму можна побачити як давньоруський князь, запорізький козак і галицький шляхтич в образі трьох царів приносять дари до маленького Ісусика, як Бог-Отець, списаний з А. Ше- птицького, тримає в руці Землю. Є тут і сцени з історію василіанського чину, і історія св. Йосафата Кунцевича. Цікавим є також мозаїка на головному фасаді церкви. В центрі храму митець помістив дві незвичні композиції. Перша з них присвяче- на Унії, в її центрі Йосафат Кунцевич, під його ногами діячі унійної церкви XVI- XVIII ст.: Й. Рутський, І. Потій, Й. Шумлянський та інші. Обабіч них діячі іправославної церкви того ж часу, які виступали проти Унії але які так само чимало зробили для розвитку України: К. Острозький, П. Сагайдачний, П. Могила, І. Мазепа, Б. Хмельницький.

Друга композиція єднає під Покровом Богородиці героїв Перших Визвольних Змагань: керівників УНР та ЗУНР, Січових Стрільців. В центрі - А. Шептицький з єпископами молиться на нашу свободу і єдність, а діти біля ніг митрополита символізують репресії і Голодомор. Церква є майже єдиним збереженим твором митця на теренах України (у 1952 р. у Львові було спалено 1728 картин українських художників).

За часів СРСР храм був переданий РПЦ, а у 1990 р. повернений греко-католикам.